Яремчук Н.Я.

 Львівський національний університет  імені Івана Франка

Проблема формування ціннісних орієнтацій студентів класичного університету в системі їх професійної підготовки

 

Сьогодні система ціннісних орієнтацій суспільства в цілому і кожної особистості зокрема зазнає суттєвих змін, які вимагають перегляду аксіологічних пріоритетів, переосмислення світогляду та норм моралі. Відмова від традиційної (авторитарної) системи освіти, активізація концепції особистісно зорієнтованого навчально-виховного процесу і громадянського виховання (основою яких є ставлення людини до себе як носія національних та загально­людських цінностей та її адаптації у сучасному полікультурному просторі), реалізація гуманістичних принципів взаємодії учителя і учнів на суб'єкт-суб'єктних засадах вимагає відповідного формування ціннісних орієнтацій майбутніх освітян. За таких умов першочерговим обов’язком  освітнього поступу в контексті розвитку педагогічної освіти є становлення соціально-моральної та професійно розвинутої особистості педагога.  

У сучасній практиці широко досліджується проблема підготовки майбутнього вчителя-вихователя ( О.Дубасенюк, І.Бех, І.Звєрєва,  А.Киричук, Л.Кузьменко, А.Мороз, С.Сисоєва, Н.Тарасова, Г.Троцко та ін.) і професійного становлення педагога (Н.Гузій, Т.Дмитренко, І.Зязюн, А. Капська, Н.Кузьміна, О.Мороз, А.Мудрик, О.Пєхота, А.Рєпринцев, В.Семиченко, В.Сластьонін та ін.).

Проте актуальним залишається питання формування ціннісних орієнтацій майбутніх педагогів як підготовки до майбутньої професійної діяльності. Зокрема, ми виокремлюємо виховну діяльність, оскільки саме через неї майбутній педагог  формує ціннісні орієнтації вихованців, а для цього його власна система життєвих цінностей та орієнтацій повинна бути достатньо сформована вже на час закінчення вищого навчального закладу.

В аналізі інтегративних компонентів педагогічного професіоналізму (мотиваційний, когнітивний, афективний, конативний) слід зосередитись на встановленні „аксіядра”, що є їх ціннісно-смисловим підґрунтям [3; 204] і формується у процесі виховання. Саме професійне виховання як  „цілеспрямований процес, скерований на управління розвитку особистості майбутнього спеціаліста через включення його в базову культуру (професійно-педагогічну, духовно-моральну, художньо-естетичну, фізичну), соціальні відносини і процес самореалізації” [4; 36], дає можливість особистості ефективніше опанувати вагомі для неї суспільні цінності, норми та ідеали. Становлення і розвиток ціннісно-орієнтаційних критеріїв як професійних якостей вчителя-вихователя безпосередньо залежить від змісту та якісної організації професійного виховання самого педагога. Ученими пропонується система психолого-антрополого-педагогічної підготовки майбутнього вчителя, яка містить початковий (формування культури внутрішнього світу), основний (цілісна культура, орієнтована на самовиховання і самоудосконалення та засвоєння педагогічних проблем) і поглиблений (інтеграція внутрішнього світу, самоудосконалення, оволодіння цілісними методиками) рівні [4; 26-27]. На думку Н. Шеминог, розвиток ціннісних орієнтацій під час професійної підготовки повинен здійснюватись у трьох основних напрямках: формування загального ціннісного ставлення студентів до професії; формування професійного образу Я-педагога студента;  розвиток ціннісних орієнтирів образу майбутньої діяльності. Відповідно, у студента повинна скластися система професійно-ціннісних орієнтацій, які визначатимуть ставлення особистості до особливостей професії, відображатимуть змістовну сторону, основу професійної діяльності, її цілі, а засоби регулюватимуть поведінку особистості у професійній діяльності.

В Україні поширені різноманітні підходи, концепції, парадигми виховання (відповідно до виховної діяльності), на яких грунтується підготовка до такої діяльності майбутнього  педагога. Зокрема, О. Вишневський акцентує на системно-цінніснісному підході та виокремлює такі аспекти змісту виховання: моральний, національно-патріотичний, громадянський, родинний, особистісний та волево-емоційний [1]. Моральними цінностями можна назвати систему уявлень про добро і зло, справедливість і честь, які виступають своєрідною оцінкою характеру життєвих явищ, етичних достоїнств і вчинків людей і т.п. Абсолютно вічні цінності – загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.). Національні цінності є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності; історична пам'ять тощо. Громадянські цінності ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо. Сімейні цінності – моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони триваліші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

Обираючи ту чи іншу цінність, людина тим самим формує своєрідний довготривалий план своєї поведінки й діяльності, визначає тривку смислову перспективу останньої. Якщо мотивація дає відповідь на запитання, для чого людина діє певним чином, то доповнююча її ціннісна орієнтація висвітлює те, заради чого діє людина, чому вона присвячує свою діяльність. Отже, існує принаймні два типи цінностей: цінності, сенс яких визначається наявними потребами й інтересами людини, та цінності, які, навпаки, надають смислу існуванню самої людини, які обслуговують самоствердження людської особистості, творять і відроджують людину в певній принципово новій якості.

Результати проведеного нами констатуючого експерименту засвідчили, що на  час закінчення класичного університету 68% студентів мають низький рівень готовності до виховної діяльності (часто при високому рівні готовності  викладання предмета та методичної роботи в загальноосвітній школі), 27% - середній і лише 5% - доволі високий.

На питання “Чи плануєте у майбутньому працювати педагогом?” серед студентів класичного університету ми отримали такі дані: “так” – 15%; “ні” – 34%, “не знаю” – 47%, інше - 4%. Окрім обов’язкових курсів педагогіки і психології, спеціальні та факультативні курси щодо виховної діяльності, якщо вони є, відвідує (чи планує відвідувати) всього біля 10% студентів.

На думку студентів, вони повинні отримувати знання та вміння для майбутньої виховної діяльності з таких джерел:  обов’язкові курси педагогіки і психології  12%; додаткові курси і спецкурси 23%; педагогічні практики 33%; спеціальна література 15%; інше 17%. За узагальненими даними констатуючого експерименту у студентів випускних курсів класичних університетів підготовленість до виховної діяльності виявилася переважно на низькому (24%) та нижче  середнього (36%) рівнях, тоді як у незначної кількості з них вона виявилася на середньому (22%) рівні. Лише 18% випускників мають достатній (14%) та високий (4%) рівень підготовленості до виховної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах.

Констатуючий експеримент також показав, що близько 70% опитаних мають низький та середній рівень мотивації до виховної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах. Це негативно впливає на якість їх педагогічних практик, розвиток творчих здібностей, і потім, як наслідок, на рівень професійної діяльності.

За даними С. Ю Шашенка [8], в цілому у студентів не втрачена віра в необхідність високих ідеалів, прагнення працювати (51,9%), здобути професію (48,1%) і бути корисним людям, державі (30,3%), працювати з урахуванням своїх знань і можливостей, переконань (32,6%). Мета виховання студентської молоді у вищому навчальному закладі полягає у формуванні соціальної особистості, громадянина України. Її конкретизація здійснюється шляхом вирішення основних завдань, а саме: створення сприятливих умов для розвитку і формування високих професійних і моральних якостей молоді, духовності, активної участі в громадському житті, поваги до законів держави, національної свідомості і самосвідомості, здорового способу життя. Поряд із орієнтаціями студентів на матеріальні та особистісно значущі цінності все ж таки, хоча і меншою мірою, спостерігається спрямованість на загальнолюдські цінності: доброзичливість, чесність, чуйність і співчутливість, взаєморозуміння та безкорисливість. Хоча лише біля 50% опитаних студентів визнали наявність таких якостей у себе.

За цією методикою ми проаналізували і негативні явища серед студентської молоді класичних університетів, зокрема прояви агресивності, жорстокості, антигромадської поведінки, наявності шкідливих звичок тощо. В анонімних та відкритих анкетах у наявності шкідливих звичок признається відповідно 64% студентів. Проблема лихослів’я серед майбутніх педагогів, звичка говорити жаргоном вимагають вжити найактивніших заходів до їх викорінення. До негативних явищ загалом відносимо і низький рівень участі студентів у суспільно-громадському житті. Адже, щоб соціалізувати учнів, сам педагог повинен бути соціально активною особистістю, володіти усіма тими якостями, які хоче передати учням. Однак, як свідчать усне опитування та анкетування, лише 24% є активними організаторами колективного чи суспільно-корисного відпочинку, 16% бере участь у суспільно-громадській діяльності університету (наукові гуртки, різні клуби, команди КВК, жанрові об’єднання художньої самодіяльності тощо).

Результати констатуючого експерименту спонукали нас до виокремлення низки педагогічних умов, які б сприяли підготовці студентів до виконання виховної діяльності та формування ціннісних орієнтацій. До цих умов відносимо:

1) реалізацію  відкритої системи зв’язків із суспільством та ідей волонтерства як форми соціальної активності особистості;

2) впровадження у практику роботи класичних університетів варіативної (ступеневої) моделі підготовки з урахуванням провідних чинників (навчальні  та психолого-педагогічні предмети, педагогічні практики, спецкурси, позааудиторна робота);

3) інтеграцію засобів підготовки до виховної діяльності;

4) урахування можливої специфіки майбутньої виховної діяльності ( тип навчального закладу, профіль галузі тощо);

5) цілеспрямоване засвоєння професійно значущих для виховної діяльності умінь і навичок;

 6) профе­сійну орієнтацію підготовки студентів до виховної діяльності;

 7) адаптацію викла­дачів   кожної   спеціальної   дисципліни   до   змісту   виховного процесу   в   навчальному  закладі,  

 8) визнання   пріоритету виховного навантаження їх предмета у формуванні особистості студентів;

  9) конкретизацію виховних знань і умінь, якими повинні оволодіти студенти, вивчаючи спеціальні предмети.

Генеза демократичних засад суспільного життя та трансформації, що відбуваються в ціннісних орієнтаціях українського соціуму, вимагають переосмислення деяких освітніх надбань. У контексті інноваційних педагогічних умов підготовки студентів класичного університету до виховної діяльності ми можемо стверджувати про змістовне професійне становлення особистості педагога, формування його культури та ціннісних орієнтацій. Це набуває особливого значення в руслі модернізації професійної підготовки педагогічних кадрів.

Література

1.               Вишневський О. І. На тернистому шляху до себе // Рідна школа. – 1995. – № 5. – С.12.

2.               Гончаренко С. Гуманізація освіти - запорука виховання творчої та духовно багатої особистості // Дидактика професійної школи: Зб. наук.праць: Випуск 3. – Хмельницький:ХНУ, 2005. – С. 19-23.

3.               Гузій Н.В. Педагогічний професіоналізм: історико-методологічні та теоретичні аспекти: Монографія. – К.: НПУ ім.М.П. Драгоманова, 2004. – 243 с.

4.                Проблемы профессионального воспитания будущего учителя: теория и опыт: Межвуз. Сб. науч. Тр. / Под ред. Репринцева А.В. – Курск: Изд-во Курского гос. Пед. Ун-та, 2000. – 268 с.

5.               Романюк Л. Розвиток ціннісних орієнтацій студентів у навчальному процесі // Дидактика професійної школи: Зб. наук.праць: Випуск 3. – Хмельницький:ХНУ, 2005. – 48-52.

6.               Сластенин В.А., Чижакова Г.И. Введение в педагогическую аксиологию: Учеб. Пособие. – М.: Академия, 2003. – 192 с.

7.                Стратегия воспитания в образовательной системе России: подходы и проблемы / Под ред. Зимней И.А. – М.: Издательский сервис, 2004. – 480 с.

8.               Шашенко С. Ю. Соціальне становлення студентської молоді у позааудиторний час у вищих навчальних закладах: Дис. ... канд.пед. наук: 13.00.05. – К., 2004. – 255с.

9.               Шеминог Н. Проблема ціннісних орієнтацій у професійній підготовці майбутніх вчителів // Дидактика професійної школи: Зб. наук.праць: Випуск 3.  – Хмельницький:ХНУ, 2005. – С. 45-48